Примножувати добро, або як виховати 11 дітей
У дитинстві Марія жила біля дитячого будинку, щодня повз проходила й бачила дітей в однакових пальтах, в однакових шапочках. Уже тоді їй хотілося дати сім’ю сиротам. Відтоді ця думка не покидала. Марія вийшла заміж, у них із чоловіком Олегом народилися дві дочки.
Подружжя працювало в школі, обидва – вчителі. Якось у клас до Марії прийшла нова дівчинка. Її мама розповіла, що дитину взяли в сім’ю. Почувши про це, Марія вирішила: «Ось воно – час дати сироті сім’ю».
Так 9 років тому в родині Войнаровських з’явилися дві сестрички – 7-річна Олександра і 6-річна Валерія. Над ними встановили опіку. Зараз ці дівчатка – мамина гордість і допомога. Старша досягла вже того віку, коли, згідно з українським законодавством, має право змінити прізвище. Саша виявила бажання взяти їхнє прізвище, чим дуже зворушила батьків.
Але не завжди було легко. Скільки довелося мамі докласти зусиль, щоб дівчатка добре вчилися! Ще одна складність, з якою стикаються багато батьків, які приймають у свою сім’ю дітей з інтернатних закладів, – крадіжки. Досі Лера може взяти гроші з маминого гаманця. Дівчинка не бере чужого ніде, крім як вдома. Марія повністю довіряє дочці, коли посилає її за продуктами, коли просить комусь передати гроші, але трапляються все ще такі прикрі ситуації. Ми порадили жінці прочитати статті психолога про різні причини дитячих крадіжок на порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова.
За два роки після того, як сестрички прийшли в сім’ю Войнаровських, Олег і Марія взяли до себе ще двох дітей – 16-річного Олексія та 11-річного Костю. Хлопці між собою не брати. Їхні анкети подружжя дивилися на сайті. Молодший дуже сподобався татові, а мама хотіла дати шанс на щасливе майбутнє підлітку, тому що розуміла, що таких дітей дуже рідко забирають.
Зараз Олексію 23 роки. Він працює в Києві електриком на заводі, скоро буде жити вже у своїй квартирі, яку йому допомогли придбати рідні. Олексій – дуже вдячний татові й мамі. Він завжди готовий їм допомогти, і просити його про це не треба – сам бачить роботу. Ось і цьогоріч приїхав до рідної домівки на Великдень і заодно допоміг посадити картоплю.
З Костею було важче. Він тихий, мовчазний, не радиться, коли щось хоче зробити. Почав прогулювати заняття в коледжі, ходив у цей час у кіно. Звичайно, мама проводила з ним бесіди на тему майбутнього. Хлопцеві це не сподобалося – і він втік із дому. Поїхав до біологічної бабусі та дядька. Більш ніж місяць його шукала поліція, але в мами і старших сестер не було тривоги на душі. Щоранку й щовечора Марія молилася за Костю і просила Бога, щоб той життєвий досвід, який у такий спосіб отримує син, дістався не дуже важко. Більш ніж місяць його не було вдома… Батьки це витримали. Зараз хлопець живе в гуртожитку, перевівся на навчання в училище. Приїжджає додому на вихідні.
І дівчатам, і хлопцям, звичайно, ще треба допомагати, але вони вже досить самостійні – і знову Марія та Олег відчули, що мають можливість допомогти дітям, які живуть в інтернатах і не знають, що таке любов сім’ї. Менше місяця тому сім’ю Войнаровських поповнили п’ять дітей: 10-річна Ліза, 8-річна Надя, 5-річна Саша, 3-річна Софійка і 1-річний Вова. Трьох старших дітей мама забирала саме з того закладу, повз якого колись ходила в школу.
«Треба ставити питання про те, що в інтернатах дітей нічого не навчають, – каже Марія. – Ви знаєте, настільки важко!.. Коли ми взяли старших дівчаток, вони ще вміли рахувати, вміли читати, хоч і не має значення. З хлопцями було більше проблем. Півтора року Костя вчив таблицю множення. А зараз ми цих дівчаток взяли – одна в 4-му класі, друга – у 2-му – так вони нічого не знають, взагалі. Вони не вміють рахувати в межах 10. Вони не вміють додавати 1 і віднімати 1. Старша читає добре, молодша погано. І логопеди з ними не працювали. Повинен же в інтернаті бути логопед, працювати з дітьми. У мене зараз не те, що руки опускаються, я просто в розпачі. Я б таку перевірку в тих інтернатах зробила б! Що вони там роблять? Діти не знають, взагалі нічого не знають».
Двох менших дівчаток із цієї «п’ятірки» віддали в садок. Марія оформила декретну відпустку для догляду за маленьким хлопчиком. Він зараз більше потребує уваги. Мама чує кожен його рух уві сні. Вова постійно хоче їсти. Й обов’язково треба йому показувати, що в тарілці багато їжі, тоді він радіє й заспокоюється. Саша, Софійка і Вова купаються в любові, їм так подобається вдома. Лізі й Наді не подобається, що змушують робити домашнє завдання, але мама пояснює: такі вимоги до них не тому, що їх не люблять, а тому, що в майбутньому знання знадобляться.
Марія каже: дехто впевнений, що прийняття дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у свою сім’ю – це бізнес. Шкода, що не кожен в Україні готовий до такого «бізнесу». Дуже багато родичів і знайомих жінки працюють за кордоном. Вона й сама колись хотіла поїхати, але не вдавалося: то одне не пускало, то інше. Зате, щойно думка заходила про поповнення сім’ї дітьми з інтернатних установ, усі обставини для цього складалися ідеально.
Зараз перед сім’єю Войнаровських – нові виклики, нові етапи, нові щаблі та кроки, нові труднощі, нові тривоги, але й нові радості, нове щастя, нові усмішки, нові досягнення. І той позитив, який приносять у сім’ю діти, однозначно переважить усі складнощі, доведеться пережити під час адаптації.
Ми дякуємо Марії й Олегу за їхні великі серця й бажаємо здоров’я, сил і любові.
