Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Поки живе школа – живе й селище. Історія з книги «Донбас і Мирні»

16.05.2018

Ми продовжуємо знайомити читачів з героями унікальної фотокниги «Донбас і Мирні». До неї увійшли 11 історій: про біль і страждання. Про згорілі будинки й обвуглені надії. Про мужність і героїзм, що проявили мирні жителі, які постраждали внаслідок воєнних дій на Донбасі. Третя історія – про школу в Гранітному.

Стіни рідної школи в Гранітному Донецької області витримують навіть масові обстріли. Вони ніби незламні та пам'ятають кожне слово, кожну букву, яку старанно виводить дитяча рука.

Директор школи Леся Степанівна, попри все, вже третій рік щоденно відчиняє дітлахам шкільні двері.

«Коли я оголосила, що ми не закриваємося, мені не повірили, – розповідає вона. – Кому тут до навчання, коли навколо гуркочуть вибухи?».

І справді: в стінах школи повно відколів. Буває, що немає світла та опалення, а черговий урок літератури знову проводиться в підвалі. Але Артем, Саша й Даша зі сусідньої Старомар'ївки однаково приходять вчитися. Для цього вони щоранку прокидаються на кілька годин раніше, йдуть 3-5 кілометрів уздовж лінії бойових дій, через напівзруйнований міст, і поступово звикають до свисту куль.

«Головне – швидко впасти», – радить Саша, згадуючи недавні настанови дорослих. У школі діти абстрагуються і ненадовго забувають про те, що відбувається.

У 2017 році – найменший випуск за багато десятиліть – всього сім осіб. Але діти заслужено отримують свої атестати. З особливим завзяттям освоюють предмети, щоб вчитися далі та, можливо, повернутися в рідну школу вчителями. А дорослі як можуть їм допомагають.

Мирні в Гранітному знають: поки живе школа – живе й селище.