В Україні стартував проект «Наставництво» для дітей з інтернатів
Євгенія Рзаєва, керівник програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова розповіла в інтерв’ю Контрактам про новий проект для сиріт, який допоможе дітям знайти своє місце в житті.
– Євгеніє, чому Фонд Ріната Ахметова вирішив зайнятися проектом «Наставництво»?
– Справа в тому, що дітей віком понад 12 років дуже рідко всиновлюють. Адже всі хочуть взяти в сім’ю блакитнооку дівчинку до 3 років, без братиків і сестричок, люблячу, вдячну, без жодних проблем і особливих потреб – і таких дітей дуже добре всиновлюють. Діти молодшого й середнього шкільного віку часто приймаються у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. А ось підлітки з 12 до 17 років – це вже не маленькі діти, у них майже немає шансів потрапити в сім’ю, і вони залишаються в інтернатах.
Ми запускаємо проект «Наставництво» в інтернатах у Маріуполі і Святогірську Донецької області. Ми хочемо компенсувати підліткам дефіцит спілкування з дорослими, адже інтернати – це закриті системи, і діти там практично ізольовані від того зовнішнього світу, у якому їм доведеться жити в майбутньому. І коли діти виходять звідти, для них реальне життя стає великим шоком.
У чому шкода інтернатної системи? Вона виховує в дітях споживацьке ставлення до життя. На Новий рік чи Різдво волонтери та представники громадських організацій «ломляться» в інтернати й дитячі будинки, привозять масу подарунків і солодощів, хоча до цього про дітей рік ніхто не згадував і не їздив. Ми знаємо випадки, коли на свята в дитини в руках 30 солодких подарунків, а за місяць – порожньо. Спонсори та волонтери привозять іграшки, плеєри, подарунки, і дитина поступово звикає до того, що їй всі повинні допомагати. Але потім вона стає дорослою, виходить з установи у велике життя й бачить, що всі люблять тільки маленьких дітей, а їй уже ніхто нічого не дарує й не допомагає. Держава забезпечує місцем у гуртожитку, влаштовує у ПТУ, і все. І тільки до 23 років, поки в дитини є статус особи з числа дітей-сиріт.
Завдання проекту «Наставництво» – підготувати підлітка до виходу в доросле й самостійне життя, допомогти соціалізуватися, вибрати професію. Щоб він зміг вижити в цьому житті. Хоч як дивно це звучить, і хоч як складно в це повірити, але насправді діти з інтернату в дорослому житті виживають далеко не всі. І тільки приблизно 10% вихідців з інтернату можуть відбутися в житті, а успішними людьми – стають взагалі одиниці.
– На що конкретно буде спрямований проект?
– Проект передбачає три напрями роботи з дітьми. Перший – допомога в навчанні, коли наставник допоможе підготувати домашнє завдання, покаже, як добувати інформацію й користуватися нею, дасть нові знання, які розширять кругозір дитини і стануть у пригоді в навчанні. Другий напрям – соціалізація. Це – взагалі неоране поле для наставника й дитини. Тут не потрібно мати якихось спеціальних знань, щоб допомогти дитині соціалізуватися. Дивно, але багато повсякденних для нас речей, на які ми вже навіть не звертаємо уваги, для дитини з інтернату можуть бути абсолютно незнайомими. Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що діти не знають, як заварити чай, звідки береться молоко, ніколи не бачили сирих яєць! Адже вони ходять на обід до їдальні, де їм подають усе готове. Елементарні речі, яким звичайні діти вчаться протягом усього життя в сім’ях, можуть бути незнайомі для дитини з інтернату. Я вже не кажу про те, як розпоряджатися кишеньковими грошима, вміти їх заробляти й розуміти їхню цінність. Соціалізація також має допомогти дітям навчитися приймати власні рішення, адже інтернат – це система зі своїм режимом і розпорядком дня. В інтернаті за дітей усе вирішує система: коли прокидатися, коли їсти, коли готувати завдання або грати, а коли лягати спати.
Третій напрям – профорієнтація. Вона буде спрямована на дітей, які будуть з інтернату вступати у ПТУ, технікуми або виші. Наставник допоможе визначитися з вибором професії, навчального закладу, навчить складати резюме, просто необхідне зараз під час пошуку роботи. Звичайно, бажано, щоб кожна дитина мала свого наставника, але групове наставництво також може бути.
– Як буде відбуватися реалізація проекту?
– На першому етапі ми підготуємо проектні команди, у які увійдуть психологи, соціальні працівники та безпосередньо координатори проекту. Команди сформовані вже на 90% і проходять навчання. Ми знайомимо проектні команди з методологією проекту «Наставництво» – як оцінювати потреби дітей, яких знань або досвіду діти потребують, як проводити тренінги для наставників, яких ми будемо відбирати для роботи у проекті. Відбір наставників, до речі, вже йде – на порталі «Сирітству – ні!» є сторінка «Наставництво», де можна заповнити анкету й до нас потрапляє заявка претендента. Ми проаналізуємо заявки, і відібрані на першому етапі кандидати будуть проходити співбесіду з психологом у Маріуполі або Святогірську. Співбесіда триватиме приблизно півтори години. Психолог з’ясовуватиме мотивацію, чому претендент хоче стати наставником, які він має ресурси – чи є час, сили, бажання й досвід. За результатами співбесіди претендент може отримати статус наставника.
– На який період розрахований проект?
– Ми плануємо запустити проект до кінця року, вже зараз розпочато збір заявок від потенційних наставників. Наставництво триватиме не менше 1 року. Наставник повинен приділяти дитині не менше 4 годин на місяць, бажано зустрічатися і спілкуватися щотижня хоча б по годині. Чотири години – це мінімум часу, якщо спілкування з дитиною буде рідшим, то складно буде встановити довірчий контакт із дитиною. Також важливо налаштовуватися на довгострокові відносини.
– Скільки наставників ви хочете залучити у проект?
– Ми вже зараз бачимо інтерес до проекту, і це добре. У нас в обох дитячих будинках у Маріуполі й у Святогірську приблзно 150 дітей, тому ми хочемо відібрати 100–150 наставників.
Охочі, які вже подали заявки, є.
– Як буде проходити спілкування наставників і дітей?
– Для спілкування наставника й підопічного потрібна взаємна згода – все має бути виключно добровільно. Ми будемо добирати наставника під дитину, а не навпаки. Тому що дитина і її потреби – на першому місці. Наприклад, якщо хтось із дітей захоче «підтягнути» англійську, а серед наставників є ті, хто добре знає мову, то ми їх сформуємо в пари або групи. Щойно ми сформуємо всі групи, ми познайомимо їх. А до цього ми навчимо наставників правил поведінки і психологічних особливостей дітей. Адже вони відрізняються від дітей звичайних. У них були психологічні травми, викликані втратою близьких, і, можливо, навіть насильством.
Діти в інтернатах також будуть підготовлені до зустрічі з наставниками. Кожен наставник із дитиною пропишуть цілі, які вони ставлять перед собою, і план їх досягнення. Наприклад, дитина готується до вступу до вишу й хоче за підсумками року отримати «12» із математики – наставник із ним пропише план занять, вони будуть зустрічатися й займатися.
– А де це все буде відбуватися? Наставники можуть брати вихованців у свої сім’ї?
– Дітей з інтернату забирати не можна, за винятком виїздів на екскурсії разом із співробітниками-супроводом інтернатного закладу. Тому передбачається, що зустрічі будуть проходити там само.
– Які вимоги будуть висувати до наставників?
– За віком – немає обмежень, але наставник повинен бути повнолітнім. За сімейним станом – немає вимоги, щоб він був сімейним. Дехто схильний вважати, що наставниками можуть бути люди, у яких є діти. Але ми гадаємо, що для нас це не критично, тому що наставники – це не сім’я, це більше друг, це не сімейні стосунки, це – співпраця. Тут важливо не перейти межу, тому що наставник – це не тато або мама, які тебе заберуть у сім’ю. Це дуже важливо розуміти, як наставнику, так і дитині.
– Ви будете якимось чином мотивувати наставників?
– Участь у проекті – це їхня добра воля, це їхнє бажання взяти участь у житті дітей, які позбавлені уваги з боку дорослих. Про них піклується держава, але цього мало для успішної реалізації в життя.
– Де ви будете шукати наставників?
– Ми запустили гуманітарну ініціативу «Рік усиновлення та наставництва» спільно з Медіа Групою «Україна». Зараз залучаємо великі підприємства Маріуполя й багато хто зацікавився. Але якщо Маріуполь – це місто з населенням понад 500 тис. людей, то Святогірськ – це зовсім невелике містечко, і знайти наставників виключно з місцевих жителів тут буде складно. Тому ми очікуємо, що наставники будуть і з Києва, і з інших міст. Адже можна знайти час і приїхати раз на місяць поспілкуватися з дитиною? Крім того, можна просто зателефонувати й поговорити півгодини, дізнатися, як справи і які проблеми.
Ми вважаємо, що проект принесе свої плоди. Ми працюємо дуже системно – наставники отримають освіту й необхідні для спілкування з дітьми навички. Під час добору й навчання багато хто зрозуміє, чи впораються вони насправді, тому що життя дитини – це не жарт. Від нього, можливо, колись уже відмовилися батьки, може, що його брали в сім’ю, але потім не впоралися й повернули назад в інтернат.
– Наставництво – це нове явище в Україні?
– Наставництво – не нове ні для України, ні для решти світу. У світовій практиці термін «наставництво» відомий вже давно. Одна з найстаріших організацій Big Brothers Big Sisters розпочала свою діяльність в Америці ще 1904 року, зараз поширила роботу на 15 країн і вже допомогла сотням тисяч дітей. В Україні вже працює громадська організація «Одна надія». Наставництво – поширена модель відносин на підприємствах, коли шефство над молодим співробітником бере наставник або майстер. Ми маємо великий досвід роботи в галузі усиновлення та реалізації системних соціальних проектів, він допоможе нам розвивати наставництво в Україні.
